Мені завжди важко придумувати заголовки. Але не суть. Короче, на днях трапилося переглянути фільм «Звичайна справа». То був організований спец-показ для журналістів і блогерів. Перед самим фільмом пройшла прес-конференція з головним актором Тарасом Денисенком та менеджером фільму. Про прес-конференцію, в принципі, немає що розказувати — розмова шла про перспективи розвитку українського кіноматографу, але хто може знати, що буде з українським кінематографом через 5-10 років?
А от сам фільм мені сподобався! Насамперед тим, що в ньому показується Україна такою, якою вона є, без прикрас. Головний герой живе в старій професорській трьохкімнатній квартирі, яка у стані перманентного ремонту. В нас півукраїни живе в таких умовах – де лише двері стоять нові-броньовані, а відкриєш двері і побачиш все те, що було в квартирах зразка восьмидесятих: старі меблі, старі шафи з дсп, умивальник емальований і т.д. А чого варті кадри з місця роботи головного героя Толіка — психіатричний диспансер, організований в якійсь дореволюційній будівлі, що з тих пір не бачила ні реставрації, ані бодай якогось ремонту.
Сам же Толік є лікарем-психіатром, який ходить на роботу ну точно не заради зарплати. І його дружина, яка є актрисою, працює в театрі юного глядача, також не може відкласти зі своєї зарплати на ремонт, чи бодай на пристойну машину. Тому, коли Толю звільняють з роботи, йому приходиться “крутитися”, пробувати себе в інших ролях на інших роботах. Доходить навіть до безглуздого – торгувати курячим послідом.
В фільмі мені дуже сподобалась сцена з роздумами на тему дитячих казок: що ментальність людей формується на базі почутих та прочитаних в дитинстві казок, а в різних країнах, акценти були різними: в Англії персонажі казок були дуже роботящими та завзятими і саме це помагало стати їм успішними, у французьких казках герої відзначались розумом та хитрістю, а в українських — герой лежав на печі і чекав дива.
Операторська робота в цьому фільмі теж на висоті – кадри з вороном та крупні плани обличь влучно вжиті, багато статичних кадрів, через які складається враження, що це не фільм, а вистава в театрі. Також кльова сцена очікування співбесіди, та самої співбесіди на роботу копірайтера. Знято на аналогову плівку, що дає “тепле, лампове відчуття”, а згадайте любий сучасний російський серіал знятий на “цифру” – там від однієї картинки блювати хочеться.
От про звуковий ряд не можу нічого сказати – я його щось зовсім не помітив, окрім сцени подій в дискотеці. Можливо на повторному перегляді зверну увагу, бо розказав про цей фільм своїй дівчині і вона також захотіла на нього сходити в кінотеатр.
Так що, рекомендую цей фільм до перегляду. Окрім цього, варто ж підтримати українського виробника, бо хочеться, щоб українських фільмів було більше.
[youtube w=560 h=349]http://www.youtube.com/watch?v=l7vFBqmaThg#![/youtube]
p.s. А з заголовком я таки переборщив, але то таке.
А ще дякую за запрошення Романові Голубовському.