25 рядочківTweet

а колись було що згадати про неї...
ми жили на відстані 40 км і 30 хв. і писали листи. такі теплі листи. листи із юності. тепер цього ніхто не робить ("хазяін, прасніть! тєбє прішла есемеска").
в мене вони досих пір збереглися, але я їх боюсь перечитувати. і трішки стидно іх перечитувати - там стільки рожевої юності і романтики.
був момент, коли я довгий час не отримував від неї листа. ну дуууже довго. А якщо вона не писала більше тижня, я дуже хвилювався. А тут майже три тижні!!!
І ось нарешті він прийшов. Досить незвичайний лист - якийсь товстенький. Цікаво що там?
Відкривши я збагнув що до чого, але поки що промовчу, протримаю інтригу до кінця.
як же я був радий читати її листи, аж приємно коли згадаю. вам це не можна знати:)
але серед усього тексту було це:
"як бачиш крім листа тут є ще й відкритка. Але вона так, ні при чім, головне всередині. там я тобі скинула пару ігрушок і фотку свою."
Всередині відкритки була дискета. така собі звичайна дискета. ви маєте знати як вона виглядає - ну така собі квадратна:) А моя дискетка крім того, що квадратна, буле іще й трішки надломлена, не так щоб сильно... надломлена. але я знав що це не так страшно. і хоч у мене закрадались підозри щодо цілісності задекларованого вмісту проте я вірив до останнього моменту в це і з нетерпінням чекав своїх занять з інформатики, що були раз на тиждень і то лишень дві години.  
...дві години. 120 хвилин.
 з них 65 піде на клавіатурний тренажер, 5 хвилин на перерву і 50 хвилин я буду втикати на ЇЇ ФОТОГРАФІЮ!!!
 Ні, 50 забагато, нехай буде півгодинки, ще трохи пограюсь в ті ігри які вона мені прислала:)
Ось з такими думками я біг на свій гурток, до свого комп*ютера, на дві години свого(мого).
...Думаєте я розчарувався коли побачив що фотку відкрити не вдасться? Ні!
я ж цього очікував, я здогадувався. але було прикро. прикро і смішно. Смішно від того що ігри які мені ВОНА прислала насправді виявились лише купкою ярличків з робочого столу комп*ютера її мами:)

p.s. а лист так довго йшов тому, що його вернули назад бо він перевищував допустиму вагу. Його завернули, а вона наклеїла іще одну марку, попередньо наслюнивши її своїм язичком і відправили листа знов.
він в мене зберігся. і відкритка тоже. а дискета ні. я її тоді викинув. потрощив і викинув. і мені стало легше.

p.p.s. ви ніколи не відгадаєте в якому це було році:)